Закони маленького патріота

1)    Люби, оберігай свій рідний край.

Я – “homo sapiens”,

Я мисляча людина!

Я мушу дбати,

Щоб цвіла земля.

Прекрасна в літній дощ,

В зимову хуртовину.

Колиска всіх землян –

Твоя й моя.

2)    Будь патріотом України.

Люблю я край свій дорогий,

Що зветься Україна

І Батьківщині я своїй

Зросту достойним сином.

3)    Шануй батька, матір своїх.

Хто рідніш за всіх на світі?

Любі мама і тато!

Добрим, чуйним для вас сином,

Буду я  зростати.

4)    Люби і вивчай український звичай!

Повинен кожен гідний син,

Свідомий наш громадянин

Сторінки роду свого знати

І свято їх оберігати.

5)    Шануй, люби і вчи рідну мову.

Із слова починається людина,

Із мови починається мій рід…

Шаную мову українську, солов’їну,

Що полонила ніжністю весь світ.

6)    Шануй старших, допомагай меншим.

Варт пошани сивий волос

І старечий тихий голос

Лопотання немовляти

Треба також поважати.

7)    Люби свою школу, дбай про неї.

Рідна школа – святиня,

Люба, дружня і велика.

Тут я мужнію, тут світ пізнаю…

Школу свою бережу та люблю.

8)    Добре навчайся, старанно працюй, гарно поводься і в школі, і вдома

Буду добре я учитись

І старанно працювати,

Щоб розумним, працьовитим,

Гідним шани виростать.

9)    Будь вірним і щирим другом.

З друзями разом весело жити,

В школі вчимося міцно дружити.

Дружбу в життя понесемо зі школи

Друга в біді не залишим ніколи.

10)                      Живи за законами людської моралі.

Хочеш людиною справжньою стати

Закони людські навчись поважати

Навчись їх виконувати завжди і всюди

Тоді тебе поважатимуть люди.

Лист солдату

Привіт, Солдате! Ти мене не знаєш,
а я пишу і серце так щемить.
У нас тут тихо, мирно, не стріляють,
бо ти пішов, щоб спокій боронить

Я тут в теплі, у затишку ночую
і колискову сухаю щодня,
і перед сном мене батьки цілують
тобі ж за ковдру є сира земля.

Ти спиш в окопі, ти чекаєш чуда
за колискову в тебе свист гармат
і як пече мені від того в грудях
за всіх таких як ти - мирних солдат.

Пишу із думкою, що буде краще жити,
що ви несете світле майбуття.
Тебе не знаю, та не можу не любити,ї
бо ти - мій крик душі і каяття...

Я помолюсь за тебе, за Вкраїну
поставлю в церкві не одну свічу
і ти вернешся, ти почуєш: "Сину,
я дякую тобі за боротьбу".

Ти повернешся, бо тебе чекають
Ти розпалив сердець гарячу кров
На небесах тебе оберігають
і поруч є Надія, Віра і Любов

Н.С.

Цитати Великих

Хто ми без нашого минулого!?

Наша пам’ять – дивовижний інструмент. Дещо ми забуваємо майже одразу, а дещо впивається в нашу душу настільки глибоко, що позабути це здається неможливим. Ми кажемо: «я не забуду цього ніколи» насправді не знаючи, чи не зітре якась майбутня подія попередньої. І не тому, що людина така забудькувата істота, а тому що тут спрацьовує одвічний закон: ми віримо лиш у те, в що хочемо вірити; ми пам’ятаємо лише те, що хочемо пам’ятати. І нема тут несправедливості, не звинуватиш тут когось у байдужості – є лише людська пам’ять, яка не може тримати у собі все, як не крути. Нам легше забути, ніж пам’ятати. 

Наше минуле – це досвід. Досвід, який ти переймаєш у своїх батьків, дідів, у свого народу. І якби ми не мали цього досвіду, то чи змогли б жити без помилок? Хіба таке можливо? Ні. Не були б зроблені тисячі відкриттів, бо вчені-сучасники не мали б інформації від своїх попередників, ми б не мали звичаїв, традицій, менталітету, форм поведінки... Ми б не мали історії! А як писав О. Довженко: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».

Ми живемо у непростий час. В час, коли гроші важливіші за моральні цінності, коли аморальність стає нормою життя. І, здається, ніщо не може зупинити цього руйнівного колеса. Про яку пам’ять славного минулого можна казати, якщо ми забуваємо очевидні речі: любов до Батьківщини, пошану до старших, цінність і красу рідної мови... Сьогоднішня молодь, як приклад, не знає і не хоче знати історію держави, у якій живе. Таке враження, ніби сучасні юнаки і дівчата переконані в тому, що теперішнє це не запорука минулого, а просто те, що приходить само по собі.

Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія – це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.

Я не закликаю цілком і повністю поринати у історичний потік з головою, не кажу, що історію ми маємо знати «на зубок», але те, що було з нами і нашим народом колись, безперечно, має неабияке значення. Воно слугує нам взірцем або яскравим прикладом помилки. Що ж стосується кожного з нас особисто, то, на мою думку, не варто жити минулим, але варто його пам’ятати. Данте писав: «Спалені мости у минулому, нам відкривають шлях у майбутнє», а отже, пам’ятати ми маємо як хороше, так і погане, з вірою крокуючи у світле майбутнє.

Наш проект – невеликий «портал» у минуле: у звичаї, традиції, побут тогочасних людей. Пориньте у світ непізнаний і цікавий!!!

Легенда про Україну

Як тільки Господь наш, Сотворитель, поселив на Землі людей, вони одразу почали просити в Бога для себе зручні та вигідні місця для проживання. Не квапились тільки українці. Вони були відпочатку козаками: безпечно мандрували по землі, милувалися красою світу і нікому не заважали. Якось озирнулися і побачили, що повсюдно снують люди, обживають займані місцини. Тоді пішли і вони до Господа. Тихенько стали за порогом і чекали,бо Творець саме тоді був чимось дуже сильно зайнятий. А коли Сотворитель оглянувся і побачив чубатих вояків, то здивувався:
- А чого вам треба, хлопці? – запитав Господь.
- Та землі-материзни хочемо, Боже!
- Буде вам матінка земля. Ідіть та осідайте он на тому клаптику між морями, - показавши пальцем униз.
- Та там уже іспанці, Боже!
- Ага, то біля них і селіться.
- Не можемо, Господи, там французи, а далі німці, ще якихось людей повно.
Подивився Бог згори і переконався, що все вже роздано. А козаки ну дуже йому сподобались – і не хотів Творець залишати їх без земель.
- Гаразд, - сказав Господь. – Віддам я вам он той куточок понад Дніпром, що залишив собі на земний рай. Але то незвичайний куточок – раїна. Земля там дуже родюча і пахне медом, вода – як молоко, а з неба в душу людей ллється пісня. На той куточок будуть зазіхати нечестивці, тому його треба пильнувати і боронити. Як будете інаправду такими відважними лицарями, як мені видається, то на тій землі станете господарями, а як ні – то рабами нечестивців.
- Згода. Добре, Господи! Буде так, як кажеш. Благослови в дорогу!
Поблагословив їх Сотворитель і провів до райський воріт. Відтоді орють козаки землю, а зброєю захищають її від усякої нечисті. І назвали свій райський куточок – Україна.